Вчення Христа для держави смерть

Вчення Христа для держави смерть

…Не було і немає Церкви, яка б із часів [римського імператора] Костянтина Великого (272–337) не воювала. Тепер [1917 р.] представники [майже] всіх християнських Церков по цілому світі не тільки надихають і заохочують будь-яку війну, але вони навіть від імені самої Церкви Христової роблять із неї релігійний християнський культ, наприклад, через військові чудотворні ікони, святих покровителів війни, молебні й молитви про перемогу над ворогами тощо. Вони від імені Церкви через причастя Святими Тайнами солдатів, що йдуть у бій, посилають Самого Христа вбивати людей і бути Самому вбитим. Чи може бути щось богозневажливіше за це? Чи не Голгофа це для Христа?

Як тільки християни IV століття прийняли війну і стали державними християнами Костянтина Великого, з того часу припинилися і гоніння на державних християн. Раніше світ ненáвидів їх, гнав, мучив, як «громадян не від світу цього», а тепер самі християни своєю винятковою диявольською жорстокістю, з благословення духовних представників Церкви Христової, заливають увесь світ людською кров'ю.

Без живого евангельського життя всі церковні християнські догми стали лише надбанням наукових богословських дисертацій, тільки одних книг, а не самого життя християн. З тієї ж самої головної причини розпалася і сама Вселенська Християнська Церква на кілька частин, і кожна частина заперечує одна одну, не визнає за іншою вірности своєму Засновнику. Нарешті, — який жах! — і Сам Христос, з того часу як Церква перетворилася на державну інституцію, став найжалюгіднішим наймитом на службі ідеології псевдохристиянських держав.

Тепер, порівняно з минулим, увесь світ пішов ще далі проти Христа. З дня [початку] останньої світової війни весь християнський світ являє собою найжахливішу похоронну процесію, що з рушницями в руках, з оголеними шаблями, гарматами, отруйними газами, горючими сумішами, на літаках, пароплавах, поїздах, автомобілях, верхи і пішки поспішає якомога швидше поховати Христа…

Вчення Христа для держави ― смерть. Щоб уберегти себе і не бути розчавленою Евангелієм, державна політика відгородила себе від Христа вдячним церковним духовенством… Щоб своєю злочинною діяльністю проти Христа не викликати протест і не відштовхнути від себе більш чуйних і більш пильних християн, державні політики спільно з панівним духовенством дали всьому християнському світу незліченну кількість різних зовнішніх святинь. З цією метою вони побудували чудові храми, запровадили прегарний церковний хоровий спів, щонайпишніші церковні відправи… Це робилося і робиться для того, щоб усім цим замінити для християн Істинного Живого Христа і Його евангельське вчення. Нічого немає страшнішого і небезпечнішого для держави, ніж коли б люди жили згідно з наукою Христа. Сучасна держава — найзапекліший і найжорстокіший ворог Христа, а другий Його ворог, який анітрохи не поступається своєю жорстокістю і підступністю державі, — це продажне духовенство, що торгує Христом…

Христос ось уже шістнадцять століть залишається закутим у страшні кайдани державної влади і постійно утримується нею як найнебезпечніший в'язень… Держава аж ніяк не соромилася робити Христа жертвою своїх інтересів. Як на це дивитись? Потрібний нам Христос чи ні? Що для нас дороге ― Христос чи держава? Адже двом богам ми не можемо служити (Мф 6:24)… Якщо ми дійсно віримо в Христа і вважаємо Його живим християнським Богом, то ми повинні всі полягти кістьми за Нього і звільнити Його від експлуатації державою. Якщо ж для нас держава, наша церковна влада, народна шана, людська слава, сани, чини, ордени, сите безтурботне життя, багатство, гроші і т.д. дорожче і вигідніше за Христа, ― значить, ми є не тільки не християнами і не християнськими пастирями, але такою собі церковною зграєю зрадників Христа, наймерзенніших христопродавців.

Нічого немає злочиннішого і падлючішого, ніж вважати себе служителем Вівтаря Христового, пастирем Церкви Христової, провідником Його вчення між народом, вартовим заповітів Христа, — і водночас в ім'я земних мирських корисливих цілей свідомо віроломно ставитися до Христа і зраджувати Його святу волю.

Ось найголовніша причина, чому я вважав за свій прямий християнський обов'язок покаятися у своєму проти Христа злочинному житті і раз назавжди словом і ділом зректися тих кумирів світу цього, які з християнського життя не тільки витіснили християнського Бога, але, щонайжахливіше, майже всім християнським світом самі шануються як найвище божество! І в ім'я цього божества ось уже шістнадцять століть християни свідомо не тільки жертвують своїм власним життям і життям своїх дітей, але й християнською релігією разом з її божественним Засновником Господом нашим Ісусом Христом…

Архимандрит Спиридон Кисляков (1875–1930). Сповідь священника перед Церквою (1917).

© Епископ Іов Коновалюк, український переклад, 2025