Епископ Луцький і Рівенський Іов Коновалюк (УАІПЦ). Пам'ятка для тих, хто просить прийняти у церковне єднання.

Епископ Луцький і Рівенський Іов Коновалюк (УАІПЦ). ПАМ'ЯТКА ДЛЯ ТИХ, ХТО ПРОСИТЬ ПРИЙНЯТИ У ЦЕРКОВНЕ ЄДНАННЯ (Відповідь клірику про приєднання до Істинно-Православної Церкви).

1. Оскільки Ви вже не перший клірик, який запитує мене про банальні речі (до якої юрисдикції я належу, як називається моя Церква, яке моє апостольське спадкоємство, з ким я маю канонічне та евхаристійне єднання, скільки у мене священників, парафій тощо), ― будь ласка, самостійно пошукайте через інтернет-пошуковик усю інформацію, зокрема і негативну, про мене і про тих, хто мене висвячував, почитайте мої загальнодоступні дописи та інтерв'ю у соцмережах. Якщо після цього у Вас ще не зникне бажання проситися під мій омофор, тоді моліться, постіться, застановіться і тільки після цього питайте, на яких умовах ми можемо вступити у повноцінне церковне єднання. Це єднання можливе лише в тому разі, коли Ви хочете змінити дотеперішню церковну юрисдикцію (а з нею і спрямування свого церковного життя) суто за покликом свого християнського сумління, а не через своєкорисні чи будь-які інші невідповідні причини, і коли Ваші та мої бачення, прагнення, орієнтири збігатимуться, принаймні, у головних, суттєвих питаннях християнської віри і церковної практики. Згідно з церковними канонами, спосіб прийняття кліриків і мирян з інших (навколо-, біля-, псевдо- або взагалі не-православних) юрисдикцій у кожному конкретному випадку може бути різний, залежно від ситуації, особливо ж від рівня їхньої свідомости. Вам слід самому наперед серйозно поміркувати про можливі варіянти приєднання до Істинно-Православної Церкви, а саме: про виправлення/доповнення неправославної форми хрещення, про хиротесію або хиротонію, про публічне або приватне зречення єретицьких поглядів і псевдоцерковних практик тощо. Останнє слово в цих питаннях, звісно, за архиєреєм, але я особисто надаю надзвичайно велику вагу свободі вибору людини, який має ґрунтуватися на здоровому глузді, нескаліченому сумлінні та відповідних знаннях з церковної історії. Найголовніший спосіб єднання, в разі обопільного узгодження церковної позиції, це ― співслужіння і сопричастя, але повищі пункти теж мають бути важливими для тих, кому небайдужа церковна правда і власне спасіння.

2. Якщо Вас цікавить, скільки у мене вакантних парафій, майте на увазі: їх зовсім мало і вільних нема. Коли Вас це не лякає і Ви хочете попрацювати, щоб їх було більше J, ― будь ласка, проповідуйте і навертайте людей до Христа, згуртовуйте щирих вірних і створюйте, хай і невеликі, але справжні православно-християнські громади. Певен, що наші часи (гадаю, близькі до Другого Пришестя Христового) дуже подібні до «часів Ноя, коли будувався ковчег, в якому мало, тобто [всього] вісім душ, урятувалися» (1Пет. 3:20), ― отже, у Ковчезі Церкві може бути зовсім небагато тих, хто справді шукає спасіння, нам не слід розраховувати на загальне визнання і численність парафіян. Ще раз наголошую: коли Ви дійсно налаштовані перебувати в евхаристійному та канонічному єднанні саме зі мною, я обов'язково прийму Вас, але тільки на тих еклезіолоґічних і етичних засадах, про які я говорю, зокрема, у своїх інтерв'ю та дописах (якщо вони близькі Вам). А коли Ви прагнете чогось іншого, ― будь ласка, шукайте іншого епископа, який Вас задовольнить, бо я збиранням (заради кількости і вигоди) чужих мені по духу кліриків і невідомо в що віруючих мирян не займаюся.

3. Якщо ми увійдемо в церковне єднання, це означає, що між нами встанóвлятся серйозні, відповідальні відносини, яких ми повинні будемо дотримуватися. Я не збираюся маніпулювати Вами, перекидати Вас через свої примхи з парафії на парафію, вимагати від Вас грошей або подарунків, змушувати Вас плазувати переді мною на богослужіннях або у звичайних життьових ситуаціях, але це не означає, що я дозволю Вам робити незгідні з нашим християнським священницьким покликанням речі (на пастирстві заробляти, шахраювати, гультяювати тощо). Від Вас я очікую щирого служіння Господу Ісусу Христу і своїй пастві, гідної поведінки, скромности і благоговіння, чесних і поштивих відносин, чого Ви маєте сподіватися і від мене. Що стосується фінансових або інших питань матеріяльного характеру (які, напевно, будуть виникати в нашому спільному церковному житті), то, маю надію, нам вистачить совісти і жертовности, щоб по змозі підтримувати один одного у нагальних ситуаціях і потребах, за слововказом Спасителя: «Більше щастя ― давати, ніж брати» (Діян. 20:35).

4. Якщо Ви не хочете жити в Церкві за цими правилами, то давайте не будемо один в одного забирати дорогоцінний час і вести безглузді розмови про церковне єднання.

Цей допис (мій, сказати б, «од воріт поворіт» J) публікувався на сайті Credo.Press 2020 року. Тут подається в українському перекладі з деякими виправленнями та доповненнями.

На світлині (на свято Трійці 2014 року) зі мною бабуся Оксана, довголітня, ще з часів мого служіння у Свято-Степанівському храмі на Грабнику, парафіянка. Бабуся Оксана впокоїлася на початку 2020 року, Царство їй Небесне і вічна пам'ять! Як мало тепер таких простих, відданих, побожних людей…