Митрополит Василь Липківський: «Перетворення життя нашого народу після Великої війни».

ПЕРЕТВОРЕННЯ ЖИТТЯ НАШОГО НАРОДУ ПІСЛЯ ВЕЛИКОЇ (ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ) ВІЙНИ

(Проповідь у Неділю по Вознесінні)

Зняв Ісус очі Свої на Небо і сказав: «Отче, прийшла година, прослав Сина Твого, щоб і Син Твій прославив Тебе» (Ів. 17:1). З такою щирою молитвою звернувся Спаситель до Отця Свого Небесного в ту тяжку годину, коли наблизився час Його страждань. Година страждань ― це найбільш відповідальна година в житті Сина Божого на землі і найбільш тяжка. Тому й Христос молився: «Отче, спаси мене від цієї години», але до цієї молитви додав: «Але для того Я й прийшов на цю годину» (Ів. 12:27). І от на цю годину, на годину страждань, Христос дивиться, як на таку годину, коли Він Сам може досягти найбільшої слави і прославити Свого Отця: «Отче, прийшла година, прослав Сина Твого, щоб і Твій Син прославив Тебе».

Любі брати і сестри! І в житті кожної людини, і в житті цілих народів, є години страждань, переломів, перетворень, переворотів, і ці години в житті безумовно найбільш тяжкі, але й найбільш відповідальні. Такі години повинні завжди кінчитись або славою, або знеславленням, — або смертю, або воскресінням. Тяжкі, безумовно, години страждань і для окремої людини, і для цілих народів, коли смерть дивиться в очі, коли небезпека вічної загибелі загрожує. От через що, як навіть Христос Спаситель, так і всі молять Господа: «Отче, спаси мене від цієї години». Але коли така воля Божа, щоб ця година відбулась, то повинні і поодинокі люди, і всі народи молитися і піклуватися, щоб ці страждання приводили їх не до загибелі, а до слави, не до смерти, а до відродження.

Браття! І наш рідний український нарід переживає тепер тяжку годину страждань, перевороту, перетворення, коли буря революції змела старий устрій життя, в великих стражданнях нищилось все те життя, з яким ми так звиклись, зміни якого ми дуже жахались. Коли починався десь далеко цей жахливий вихор, ми часто казали: «Ой, коли б це пройшло мимо нас; пронеси, Господи, від нас цю бурю!». Коли ж ця воля Божа сталась і над нами, коли ми й самі опинились в вирі цього страшного вихру, то тепер одна у нас повинна бути молитва до Бога: «Отче, прослав же наш нарід, щоб він прославив Тебе; дай йому зі славою, а не з ганьбою вийти з цього полум’я страждань, дай, щоб він не загинув в ньому, а відродився до нового, кращого життя!».

І перший крок до відродження кожного народу після великих переломів у його житті ― це є національне об’єднання народу. Недаром і Христос на Свої страждання дивився як на найкращий спосіб всесвітнього об’єднання. Він казав: «Коли Я піднесений буду (на Хресті) від землі, то всіх з’єднаю коло Себе» (Ів. 12:32). І в Своїй натхненій молитві перед стражданнями, в якій Христос передбачає вже наслідки Своїх страждань, Він молиться, щоб усі були одно: «Як Ти, Отче, в Мені і Я в Тобі, щоб і вони в нас були одно, і славу, що Ти дав Мені (через страждання), Я дав їм, щоб були одно, як і Ми одно» (Ів. 17:21). Отже, перший крок нашого українського народу, щоб вийти зі славою з цих великих переломів в житті майже всіх народів, ― це є наше національне об’єднання, піднесення нашої самосвідомости, нашого братерства. <…>

…Перш ніж «об’єднуватись народам», кожний народ повинен об’єднатися у свій міцний, свідомий організм, повинен піднести і зрозуміти своє рідне життя, свою мову, свою віру, свою освіту. Перш, ніж входити в союзи з іншими народами, кожен народ повинен дорости, стати дорослим, стати самим собою, щоб уявляв вже з себе цілком самосвідому особу для об’єднання з другими, і цілком ясну і виразну для тих націй, що з ним об’єднуються, як і в шлюбнім союзі об’єднуються тільки дорослі, свідомі люди, а не малі несвідомі діти… А насамперед, кожний народ повинен стати вільним, повинен скинути з себе різні кайдани поневолення, бо тільки добровільне, а не примусове єднання, тільки єднання вільного з вільним є дійсне, достойне людей і націй, єднання. «Розкуйтеся, єднайтеся», ― каже Тарас Шевченко.

Що ж саме, яка сила може найкраще з’єднати окремі народи? Це сила науки Христової, з якою Христос послав апостолів до всіх народів, сказавши їм: «Ідіть, навчайте всі народи» (Мф. 28:19). Тільки Христова наука, тільки братерське об’єднання народу в свою рідну Церкву дає найбільш твердий ґрунт для національного єднання… І тоді тільки, коли кожний народ об’єднається в свою рідну Церкву, в своє рідне свідоме братерство в Христі, тоді тільки стане можливе дійсне братерське об’єднання всіх Церков. Бо й церковне всесвітнє об’єднання ― це не є об’єднання поодиноких віруючих людей різних народів, чи навіть вищих церковних верств, а всенародне єднання Церков.

Християни споконвіку моляться про з’єднання всіх Церков, але поки це з’єднання залежало від панів та патріярхів, чи взагалі від керуючих церковних верств, це з’єднання було чистим лицемірством: молитвою або краще язиком єдналися, а на ділі в житті гризлися, бо дбали не про славу Божу, а кожний про свою. Великий переворот в житті всіх народів, який і наш народ зараз переживає, знов з великою силою зворушив прагнення Церков до єднання. Отже, перший заклик до Церков всіх народів для з’єднання їх, — це є заклик Тараса Шевченка: «Розкуйтеся, єднайтеся!». Розкуйтеся, скиньте з себе кайдани поневолення, панування над вами в Церкві, станьте вільними, і тоді тільки можливе дійсне єднання Церков, єднання не пап і патріярхів, а єднання вільних віруючих громад, народів. <…>

Любі брати і сестри, українці! Наш рідний народ поневолений, пригнічений за старих часів, позбавлений своєї рідної Церкви, з полум’я останніх світових заколотів виходить не з ганьбою, а зі славою, він підвищує свою свідомість, відновляє свою волю, відроджує свою вільну Церкву. Але багато ще треба боротьби, багато зусиль і, може, страждань, щоб перемогти всі тяжкі перешкоди на шляху повного нашого народнього і церковного відродження. От чому, як Христос перед стражданнями, так і ми в ці відповідальні часи свого перетворення звертаємось з щирим благанням до Господа Бога: «Отче, прослав народ наш, щоб і він прославив Тебе!». Амінь.

Сщмч. Василь Липківський (1864–1937), перший митрополит Київський і всієї України УАПЦ