Послання Архиєрейської Наради РПАЦ та Епископа Луцького і Рівенського Іова, 2012 р.
ПОСЛАННЯ АРХИЄРЕЙСЬКОЇ
НАРАДИ РПАЦ («ПЕТРОГРАДСЬКОГО
СИНОДУ» РОСІЙСЬКОЇ
ПРАВОСЛАВНОЇ АВТОНОМНОЇ ЦЕРКВИ) ТА ЕПИСКОПА ЛУЦЬКОГО І РІВЕНСЬКОГО ІОВА УАІПЦ/УНІПЦ (УКРАЇНСЬКОЇ АВТОНОМНОЇ/НЕЗАЛЕЖНОЇ ІСТИННО-ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ) ДО СПІВБРАТІВ-АРХИПАСТИРІВ, ПАСТИРІВ, ЧЕНЦІВ І ВСІХ ВІРНИХ ЧАД ІСТИННО-ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ ХРИСТОВОЇ, ЩО ЖИВУТЬ В РОСІЇ, УКРАЇНІ ТА ІНШИХ КРАЇНАХ
«Душа їхня у них
знемогла.., тих, що сиділи у пітьмі й тіні смерти, скутих убозтвом і залізом… І заволали до Господа у скорботі своїй, і від бід їхніх Він порятував їх, і вивів їх із пітьми й тіні смерти, і кайдани їхні розірвав» (Пс 106:5-14).
Любі
та єдині в єдиному Господі нашому Ісусі Христі істинно-православні
християни Росії, України та інших країн!
Христос
посеред нас!
Християнство
поширилося по нашій землі з Дніпровської купелі першопрестольного Києва. Звідти
одержали наші народи сонм святих ― подвижників, Печерських старців, мудрих
князів, святителів і юродивих. А найпаче ― незліченний собор Новомучеників XX століття, подібного до якого не було в історії. Вся
наша земля просякла їхньою кров’ю, на якій
то там, то тут зеленіють юні паростки Істинно-Православної Церкви.
«Ви знаєте, що князі народів панують над ними і вельможі володарюють над ними? Між вами хай не буде так, але хто хоче у вас бути великим, хай буде вам слугою.., бо Син Людський не для того прийшов, щоб Йому служили, а щоб послужити і віддати душу Свою задля викуплення багатьох» (Мф 20:25-28). Нам, православним Росії, України, Білорусі, Литви, Польщі, послужила древня Київська Церква, принісши себе в жертву. Великострадною, кривавою стала історична доля нащадків Київської Руси ― іноземні іга, унії-союзи, переділи земель, нав’язування чужих звичаїв і порядків… Але Церква Новомучеників змила історичний гріх «імперського православ’я». Тепер ми повинні будувати відносини наших народів на чистих Христових підвалинах, не величаючись і не заздрячи, не сперечаючись, хто є старшим братом. Істинне Православ’я української традиції не менше і не гірше Істинного Православ’я російської традиції. Всередині Істинної Церкви носії цих рівнодостойних традицій не повинні «поправляти» одне одного, доводити, чия мова «правильніша» і хто від кого походить. Тепер наша Церква не служить імперії і ворожим стихіям світу цього. Здійснивши нині, з волі Божої, хиротонію Епископа на стародавню Луцьку катедру, ми не вдерлися в чужі межі і не зробили себе начальниками над Церквою України. Ні, ми покаянно прислужилися відновленню в Київській Митрополії того епископату, який самі колись у неї прийняли і який зберіг Бог в умовах нашого вигнання і катакомб.
Нинішня хиротонія Преосвященного Епископа Іова ― перший крок на шляху до відновлення древньої Київської Митрополії, яка ні від кого не залежить і нікого не копіює, а йде своїм шляхом в історії під проводом Божим. Ми відкидаємо політичні інтриги XVII століття, що силоміць розтоптали стародавні привілеї Київської Митрополії ― першої катедри Помісної Церкви України. Ми просимо прощення за те, що під іменем «Великоросії» чинила імперська влада з волелюбним українським народом у XVIII-XIX століттях. Ми побожно схиляємо коліна перед мільйонами українських мучеників XX століття ― жертвами всіляких революцій, «чисток», голодоморів, війн, розв’язаних на території України під стягом Москви. Нам, православним у Росії, боляче й сумно, що ім’я нашої країни використовувалося для виправдання всього цього. Народ Росії постраждав не менше, але в нього немає поки що того рівня усвідомлення уроків історії, якого досяг народ український.
Християнство ― віра всесвітня, а Церква наша ― Вселенська. Разом з тим вона втілюється в культурах різних народів ― плодоносить по-особливому в їхніх мовах, обрядах, співі, іконографії та інших видах церковної творчости. Глава Церкви однаково любить усіх людей, і Йому приємні жертви, які кожен народ приносить від щирости свого серця і від майстерности своїх рук. У Церкві не повинно бути уніфікації, тобто знеособлення, або домінування ― коли одна Помісна Церква нав’язує іншій свої звичаї і правила. Ми радо молимося за розвиток Істинного Православ’я в усьому розмаїтті національних культур. Нехай розквітнуть Істинно-Православні Церкви української, білоруської, російської, чуваської, молдовської, американської і багатьох інших традицій. «Стандартизацію» залишімо єретикам-екуменістам з їхньої мрією про всесвітнє безлике царство Антихриста. В головному ― у вірності Христовій Істині ― ми завжди повинні бути єдині, у другорядному ― в зовнішніх формах прояву нашої прихильности до Бога й відданости Йому ― можемо різнитися, в усьому ж цьому має панувати любов, як гласить відома християнська мудрість.
Ми закликаємо Істинно-Православні Церкви Греції, Кіпру, Болгарії, Сербії, Румунії, Грузії, Молдови, Північної Америки та інших країн усіляко допомагати становленню Істинного Православ’я української традиції. З особливою вдячністю відзначаємо зусилля, яких уже доклала в цій справі Свята Православна Церква у Північній Америці (Бостонський Синод). Сьогоднішнє наше торжество відбулося через молитви й підтримку цієї Церкви.
Російські архиєреї ― учасники сьогоднішньої хиротонії ― заявляють про своє повне невтручання у справу обрання епископа для Української Церкви. Наш побратим Епископ Іов був обраний своїм же церковним народом, серед якого є святі подвижники Катакомбної Церкви. Справжній катакомбний монастир, який зберіг вірність Істинному Православ’ю у жахному XX столітті, висунув кандидатуру о. Іова на епископське служіння, ― і слово цього монастиря стало для нас вирішальним. Істинно-православний епископ ― не адміністративний чиновник у Церкві, а її найбільш відданий служитель, у котрого ― на відміну від тих церковних чад, які з різних причин не можуть до кінця відірватися від світу, ― немає інших справ і турбот, окрім Церкви. Епископ ― це повне і беззастережне приношення себе в жертву Христові через Його Церкву, Ангелом якої епископ і називається. Ніяких особистих інтересів, міркувань і діл у епископа немає.
Закликаємо всіх наших дорогих істинно-православних християн різних традицій і юрисдикцій відкинути канцелярсько-бюрократичні способи «призначення» епископів, що призвели історичну Церкву до її ж історичної катастрофи. Катакомби, гоніння й усілякі зовнішні утиски роблять нашу Церкву близькою до Церкви Апостолів і Мучеників, а там ніхто зі сторони не призначав і не присилав епископів. Епископ ― це плід місцевої Церкви, спільноти християн, що його інші такі ж спільноти приймають у спілкування через покладання рук своїх епископів ― як через таємничу печать вічного і нерозривного епископського наступництва. Бо епископське наступництво у формальному розумінні ― нічого не варте. Таке «наступництво» є у багатьох єретиків, але воно їх не спасає, а тільки більше затуманює.
Отож, браття, «радійте, виправляйтеся, підбадьорюйтеся, майте одну думку, бережіть мир, ― і Бог любови та миру буде з вами» (2Кор 13:11).
Ваші недостойні епископи
+ Григорій Петроградський
+ Севастіян Челябінський
+ Іов Луцький
Коментарі
Дописати коментар