Ігнатій Брянчанінов про конання християнства, Церкви і чернецтва

«"Свiт любить своє" (Ін 15:19), ― сказав Спаситель. Свiт перебуває в оманi i прихильний лише до тих, якi перебувають в оманi. Служителiв iстини вiн вiдкидає i ненáвидить. Приходять часи важкi в духовному планi: вони настали вже давно, але важкiсть постiйно збiльшується, вiдступлення набирає величезних розмiрiв. Це попущення Боже, передбачене у Словi Божому».

«Чиновництвом знищено в Церквi суттєве значення єрархiї, знищений зв’язок мiж пастирями i паствою, а любов до свiту, ненáситне прагнення до суєтних почестей, до накопичення капiталiв знищило в пастирях християн, зробивши з них лише нiкчемних огидних полiцейських наглядачiв, судячи з їхньої ненáвисти до народу, з їхніх зловживань i аморальної поведiнки».

«Час страшний! Зовсiм зубóжiли живi знаряддя божествéнної благодати: у шатах їхніх з’явилися вовки, які обдурюють i приводять до загибелi овець. Це зрозумiти необхiдно, але розумiють лише одиницi».

«У наш час, не розумiючи, що таке iстинне чернецтво, вбачають чернецтво там, де одне тiльки лицемiрство та святенництво, i не бачать його там, де воно справдi є, бо міряють на свій копи́л».

«Багато монастирів із притулків моральности і благочестя обернулися на прірви аморальности й нечестя: найтвердіший характер не може там устóяти… Чернецтво доживає в Росії, та й усюди, відміряний йому речене́ць. Відживає воно вік свій разом із християнством. Відновлення не очікую… Спостерігаючи духу часу і взагалі стан моральности народу, не передбачаю відновлення Церкви у стародавній красі її, так само як і чернецтва… Зубо́жіло чернецтво, і ще більше має зубо́жіти… Подвигів немає, справжнього чернецтва немає, належних керманичів немає: все це надолужується тільки терпінням скорбот».

«Нині монастирі перетворилися на притулки розпусти, деінде відкритої, деінде прикри́ваної лицедійством, на місця здирництва та іншого різноманітного зловживання».

«У багатьох обителях споруджуються різні будівлі значних розмірів, які дають вигляд начебто розквіту. Але це омана, розрахована на позверхóвий погляд! Суть чернецтва швидко знищується. Душевний подвиг майже повсюди відкинуто, самé знання його загублено. Ба більше! У багатьох обителях зовсім утрачено моральність».

«Християнство і чернецтво при останньому своєму подиху! Вигляд благочестя абияк, здебільшого лицемірно, ще підтримується. Але сили благочестя зреклися, відкинулися люди!»

«Важлива прикмета сконання чернецтва ― повсюдне занехáяння внутрішнього дíяння і самозадоволення зовнішністю на по́каз. Дуже часто акторською зовнішністю маскується страшна аморальність».

«На монастирі марна надія: вони всередині ви́гнили та перевелися ні на́ що».

«Нині лицемірство дійшло до неймовірного нахабства та безсоромности! Духовну досвідченість доводиться дуже важко здобувати».

«Нинi дуже важко знайти справжнього слугу Божого, хоча на позíр слуг Божих ще ніколи не було так багато, як у наш час: вони знають Бога й угоднi Боговi за свiдченням людським, але важко знайти богознавця i богошановника, засвiдченого Самим Богом. Свiт слiпий, i тому не бачить свiдчення Божого, вiн замiняє свiдчення Боже на свiдчення своє i гадає цим задовольнитися».

«Син Божий називає Себе в Евангелії Сином Людським. Бог, з'явившись між людьми, не прийняв на Себе ніякого вигаданого грішними людьми титулу… Син Людський! Як мені подобається це ймення! Яке чудове ймення! Смиренне і величне ймення! Як повчально й утішно звучить воно у вухах моїх!.. Люди не захотіли цього ймення, їм знадобилося: Високопреподобіє, Високоблагородіє… Що за нісенітниця! І поведінка їх, подібно до імен, стала нісенітнецею, карикатурою потворною, в якій гóрдощі поєдналися з дýрощами».

«Страшне лихо ― відсутність у людини істинного богопізнáння: вона приймає справи диявола за справи Божі. Перед Другим Пришестям Христовим християнство, духовне знання і розсудливість зубóжіють до краю між людьми».

«Відступлення попущено Богом: не важся зупинити його немічною рукою твоєю. Ухилися, бережися від нього сам, і цього тобі досить. Розпізнай дух часу, досліди його, щоб яко мога уникнути впливу його».

Епископ Ігнатій Брянчанíнов (1807–1867)

© Епископ Іов Коновалюк (український переклад), 2025