Про живих мерців

Про живих мерців 

У дні Благовістя Господом нашим Ісусом Христом Спасенної Волі Отця Небесного один із учнів Христа попросив відпустити його, щоб він зміг поховати свого батька, на що Христос відказав йому: «Іди за Мною і зостав мертвим ховати мерців своїх!» (Мф 8:22).

Обурився на таку відповідь Христа Його учень чи ні ― з Евангелія не знаємо, але деякі люди, читаючи Евангеліє, обурюються проти такої відповіді Христа і вважають її жорстокою. Чи це справедливо? Звичайно, ні.

Господь Ісус Христос духом Своїм бачив мертвого батька учня Свого, оточеного живими духовними мерцями (яким, либонь, був і сам цей батько за життя, себто таким же духовним мерцем). Ось чому Христос сказав Своєму учневі: «Зостав мертвим ховати мерців своїх. А ти йди та звіщай Царство Боже!» (Лк 9:61).

Хто ж такі ― духовні мерці? Це всі ті, хто не вірить в Єдиного Істинного Бога і в безсмертя людської особистости! Вони живуть для того, щоб померти. А жити для того, щоб померти, ― значить жити для нічого. А жити для нічого ― значить бути живим мерцем.

І таких живих мерців дуже багато! Навіть серед тих, хто називає себе християнами, є чимало духовних мерців, які своїм богопротивним життям відкинули Благодать Воскресіння й умертвили духа свого. Багато православних християн усе життя живуть як справжні погани і мають туманне уявлення про Евангельське Віровчення Христа, бо здебільшого зовсім не читають Святе Письмо Нового Завіту. До церкви ходять окáзіями або зовсім не ходять, а якщо і починають одвідувати храм Божий, то вже в похилому віці, коли робляться нездатними ні чути, ні бачити, ні тямити проголошуване в церкві Богооб'явлене Віровчення.

Буває й таке: приносять людину немовлятком до церкви, щоб охрестити, а потім приносять трупа цієї ж людини до церкви, щоб одспівати. І така людина відвідує храм Божий двічі не з власної, а з чужої волі, проживши свій вік без Христа, без Бога. Яка ж користь такій людині від християнського поховання, коли вона все життя прожила як духовний мрець? Звичайно, ніякої!

Тільки томý, хто прожив усе своє свідоме життя з Христом-Богом, і помер з Христом-Богом, і похований у надії на воскресіння, ― через двері гробу відкривається Життя Вічне, бо істинна віра і щире покаяння роблять людину спасенною, а не чин похорону. Чин похорону є тільки обряд ― проводи померлого християнина перед Лице Бога, Праведного Судді та Винагородника, ― з нашим прощéнням і побажанням спасіння спочилому.

Отже, православні, ваше спасіння залежить від вашої віри, надії та любови, від вашого особистого прощéння інших, від вашого особистого покаяння, а не від чину похорону! І для того, щоб не спіткала вас смертна година зненацька, будьте все життя істинними учнями Христа-Спасителя і прощайте іншим людям, бо тільки в цьому ваше спасіння. Ніколи не думайте, що Бог простить вам ваші провини (прóступки) без вашого прощення провин (прóступків) інших людей: «Коли ви прощатимете людям їхні провини, то й Отець ваш Небесний простить вам. А коли ви не будете прощати людям, то й Отець ваш Небесний не простить вам провин ваших» (Мф 6:14-15). Бо «суд немилосердний для того, хто не чинив милосердя» (Як 2:13).

Христос прийшов на Землю не поладнáти зі злом, а перемогти зло добром, що Він велить робити і Своїм учням. Отже, насамперед, турбуйтеся не про те, яким чином вас поховають, а дбайте про своє духовне християнське вдосконалення, і чим пильніше ви це будете робити, тим краще буде для вас: так ви вже за життя дочасного воскресатимете для життя довічного! Бережіться омани, мудрагельства і самозанехáяння, щоб не виявитися вам живими мерцями.

І коли помре хтось із ваших близьких, не справляйте пишні похорони і пóминки, бо все це є лицемірство перед людьми і Богом, але ховайте покійника тихо і скромно, як належить справжнім християнам. Пóминки з нáдміром наїдків і напитків є не що інше, як відголосся поганських жертв, приношуваних дýхам загробного світу за померлого, і їх не слід справляти таким чином.

І не зважайте на людські перéсуди, бо люди звикли ганьбити все богоугодне і хвалити все нікчемне. Найкращий пóмин ― це молитва і добродíяння у пам'ять про спочилого.

Отже, православні, живіть у Бозі, і Бог буде жити у вас завжди: нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь. 

© Архиепископ Гермоген Орєхов (1929–1980) 

© Епископ Іов Коновалюк (український переклад), 2025