Псальма 89 (XC) в українському віршованому перекладі
ПСÁЛЬМА 89 (XC) Б óже Гóсподи, Ти бýв нам пристанóвищем од бíд, Ти єди́ний наш рятýнок від почáтку, з рóду в рíд! П ерш ніж гóри народи́лись, ствóрена земля́ й світи́, перш ніж це все появи́лось — існувáв одвíку Ти́! Н е прини́зь люди́ну, Бóже, не дай зóвсім їй зотлíть, бо Ти Сáм сказáв: «О лю́де, ви до Мéне ся вернíть!» [1] Т и́сяч літ немá для Тéбе — Ти їх зри́ш як оди́н день, що прихóдить і минáє, як добý нічнý лишéнь. Х и́рні [2] всі літá людськíї: вони́ ни́кнуть, мов травá, якá врáнці зеленíє, а надвéчір вже посхлá. М и від гнíву Твогó, Бóже, аж до смéрти знемогли́, від сувóрости Твоє́ї нас тривóги облягли́. Т и перéступи всі нáші пéред Сéбе положи́в, увéсь вíк наш пéред свíтлом Свогó взóру об’яви́в. В сі дні нáші убувáють, тáнуть од Твогó гнівá, літá нáші мов та пáвоть [3] , що снує́ться й пропадá… Р óків сімдеся́т ще мóжем нáших днів ми налічи́ть, до восьми́ деся́тків рóків, якщó є снагá [4] , прожи́ть… Б ільшинá із ни́х минáє у турбóтах і трудí, а коли́ прихóдить стáрість, то ...